Імпланти для ринопластики: види, плюси і мінуси

Пластична хірургія здатна кардинально змінити життя людини. Вона дозволяє наблизитися до загальновизнаних канонів краси або усунути наслідки аварій і травм. Причому сьогодні в медицині успішно використовуються не тільки натуральні матеріали (хрящова тканина самого пацієнта), але і штучні.

Коли потрібен імплант?

У сучасній ринопластиці для досягнення бажаного результату досить часто використовуються імпланти. Якщо пластика носа з метою зменшення його об’ємів - стандартна процедура, яка вже ні у кого не викликає подиву, то операція з використанням імплантату - навпаки, має на увазі його збільшення. Це необхідно в наступних випадках:

• травма обличчя, яка призвела до його деформації;
• занадто маленький ніс від природи;
• корекція ширини спинки носа або вирівнювання перегородки;
• необхідність пластики кінчика носа;
• невдала перша операція, деформація форми;
• використання методики можливе в разі пластики горбинки на носі
• дуже рідко зустрічається недорозвиненість спинки органу.

Види імплантів

Імплантати, які використовуються в ринопластиці можуть бути виготовлені з пористої або монолітної синтетичної основи. Найбільш поширеними видами є:

• поліетиленові;
• силіконові;
• гідроксиапатитові;
• політетрафторетиленові.

Вибір основи завжди здійснюється пластичним хірургом, який буде проводити операцію. Якщо це можливо, перевага віддається природним варіантам: аллохрящ або аутохрящ. Це дозволяє уникнути виникнення алергічних реакцій.

Ринопластика за допомогою аутохрящу

Ця методика користується найбільшою популярністю і полягає в переміщенні власної хрящової тканини пацієнта. Джерелами основи для корекції в залежності від необхідного розміру можуть служити:

• поверхнева частина ребер;
• вушні раковини;
• частина носової перегородки.

Плюсами використання аутохрящу є:

• організм його не відторгає;
• низька ймовірність зараження;
• швидке загоєння;
• відсутність рубців;
• відмінний естетичний результат;
• довгостроковий ефект.

До мінусів методики варто віднести:

• здійснення додаткового надрізу для вилучення хрящового фрагменту потрібного розміру;
• існує ризик розсмоктування імплантату через відмирання хондроцитів (його базових клітин).

Аллохрящ

Іноді, пацієнти відмовляються від використання власної хрящової тканини незалежно від того, в якій частині буде здійснений надріз (ребра, вушні раковини і т. Д.). В такому випадку, хірурги застосовують аллохрящ, тобто природні консервовані донорські фрагменти хрящів.

Недоліками способу є:

• можливість відторгнення імплантату організмом, пов'язана з контактом імунних клітин з чужорідним тілом;
• в порівнянні з попереднім методом, в даному випадку ризик інфікування трохи вищий.

Штучні імпланти

Найбільш поширеними матеріалами для виготовлення імплантатів є: гідроксиапатит, політетрафторетилен, поліетилен і силікон. Їх використання дозволяє скоротити час операції, так як немає необхідності у виділенні хрящової тканини. В пластичній хірургії використовуються тільки якісні основи, які мають гіпоалергенні властивості, ареактивні і не підлягають резорбції (руйнуванню). Це дозволяє їм прижитися в організмі, не викликаючи відторгнення. Однак, ще жоден штучний трансплантат не зміг перевершити своїми характеристиками аутохрящ.

Переваги та недоліки імплантів

Незважаючи на те, що багато хірургів скептично ставляться до штучних трансплантатів, вони одностайні в думці, що така методика незамінна в певних ситуаціях. Фахівці виділяють наступні переваги їх використання:

• вони не втрачають форму;
• відмінно зберігають задані параметри носа;
• довговічні, не схильні до руйнування (резорбції);
• виключають необхідність вилучення хрящів з інших зон.

Головним недоліком є те, що вони не завжди приживаються, можуть запалюватися і викликати алергічні реакції. Однак, не варто забувати, що результат операції завжди залежить не тільки від якості використаних матеріалів, а й від рівня кваліфікації пластичного хірурга.